Бджільництво України має славні багатовікові традиції. Нині воно нараховує близько 3 мільйонів бджолосімей і у світовому виробництві меду посідає почесне 5-е місце. Проте це чи не єдина галузь сільського господарства, де сьогодні, на жаль, спостерігається перевиробництво продукції. Тож, ця та інші проблеми стали нагальними для бджільництва і про них слід говорити.
Сьогодні поговоримо про одну з наболілих проблем – лікування бджіл. Україна велика аграрна держава, яка нараховує понад 32,5 мільйона гектарів ріллі, сотні тисяч гектарів садів і близько 3-х мільйонів бджолосімей, які надають величезну послугу українському тваринництву і землеробству, запилюючи мільйони гектарів ентомофільних культур і значно підвищуючи, при цьому, їхню урожайність. За роки незалежності ми були свідками падіння і піднесення українського бджолярства. Після розвалу колгоспно-радгоспної системи бджільництво першою із галузей сільськогосподарського виробництва виявилось майже повністю сконцентрованим у приватному секторі. А це неминуче призвело до підвищення продуктивності бджолосімей, збільшення виробництва меду. Як було вище сказано, нині Україна із виробництва меду впевнено посідає 5-те місце в світі. Поступово відновилась й інфраструктура галузі. Запрацювали підприємства із виробництва бджолоінвентарю, з’явилися добре обладнані сучасні восковощинні цехи.
Деякі експортери нашої солодкої продукції освоїли медові ринки Америки і Західної Європи. Займатися бджільництвом стало вигідно. І все було б добре, але ж, на жаль, бджолині сім'ї як і всі живі організми, хворіють.
Хвороби ці можуть бути викликані як поганими умовами утримування, так і патогенними мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, грибками тощо). Можуть хворіти всі члени бджолосім’ї – матки, трутні, бджоли та розплід. Тільки найпоширеніших захворювань нараховується понад 10.
Для їх лікування використовують різні ветпрепарати в тому числі антибіотики, сульфаніламіди, акарициди та інше. Особливістю в лікуванні бджолосімей є те, що їх лікують не ветеринарні спеціалісти, а, здебільшого, бджолярі. І слід відзначити, не всі це роблять правильно. Дуже часто лікують не професійно, з порушенням ветеринарних технологій. Допускають передозування ветпрепаратів, залишкова кількість яких може потрапити в продукти бджільництва, суттєво знизивши їхню якість, або зробити їх зовсім непридатними для споживання.
Взагалі, бджолярі – великі експериментатори у цій справі. В хід нерідко йде і бензин, і ацетон, і нафталін, і майже всі антибіотики. Пам’ятаю, якось один уже немолодий бджоляр, дискутуючи на тему про хвороби бджіл, відзначив, що наші вулики все більше нагадують сміттєзбірники, а не місця, де виробляється дієтична і лікувальна продукція.
До речі, за кордоном велику увагу приділяють дослідженням меду на залишкову кількість антибіотиків, не допускаючи навіть їхніх слідів. Так, скажімо, такий антибіотик, як хлорамфенікол, який відомий у нас як левоміцетин, не дозволений для використання в усіх розвинених країнах світу.
На жаль, і хлорамфенікол, і сульфаніламіди, і низку інших антибіотиків (разом з нітрофуранами), починаючи з 2002 року, не воднораз знаходили в експортованих у США та країнах Євросоюзу українських медах. І це відразу призвело до істотного скорочення експорту продукції. Законослухняні фірми-переробники меду уже з побоюванням почали дивитися на своїх українських постачальників. І слід відзначити, що ми виявилися не готовими до такої зміни ситуації. Мабуть, ніхто не може сказати точно, але я думаю, що 60-70 відсотків одержуваного в країні меду експортувалось за кордон. Так було завжди – і в радянські часи, і в роки незалежності України. Раніше мед відправляли в Росію, Білорусію, Прибалтику, Польщу.
Однак з розпадом Союзу експорт значно ускладнився, а із вступом наших сусідів у Євросоюз, у такому вигляді, як він був раніше, експорт взагалі став неможливим. На прикладі бджільництва ми вперше побачили у себе в державі, що таке перевиробництво продукції і які його згубні наслідки. Першими забили тривогу фірми-експортери, за ними й заготівельники. Однак усі інші, причетні до бджільництва, вели себе так, буцімто нічого не трапилося, навіть не спробували вникнути в ситуацію і продовжували безконтрольно користуватися антибіотиками навіть тоді, коли це не було потрібно. На жаль, нічого вартого уваги свого часу не запропонувала і ветеринарна служба. Навіть навпаки, були випадки, коли уже в 2004 році працівники ветеринарних лабораторій рекомендували лікувати виявлений паратиф бджіл левоміцетином, який до речі, вітчизняна ветеринарія заборонила ще у 2000 році. Багато видань продовжували перевидавати бджолярську літературу, де у розділі «Хвороби бджіл» пропонувалося користуватися порадами 40-річної давнини. А в Європі часу даремно не витрачали і вимоги продовжували посилюватися. Так, порогом чутливості злополучного хлорамфенікол, якого за євро нормами взагалі не повинні виявляти в меді при лабораторних дослідженнях, було 0,3 мкг/кг меду, а останнім часом, маючи сучасні методи досліджень, фахівці зменшили цю дозу до 0,1 мкг/кг. Слід вдуматися в ці цифри. Підрахувавши, виходить, що 1 пігулка левоміцетину може зіпсувати близько 100 тонн меду. В такому разі поняття «приватне» бджільництво зводиться до «спільного» - у поганому значенні цього слова, бо ж всі ми однаково страждаємо від цього, всі ми стали залежними один від одного. І ось чому.
В Україні є всього кілька лабораторій, здатних фіксувати таку мізерну кількість заборонених залишків лікарських препаратів. За твердженням їхніх працівників нині близько 30 відсотків українського меду є непридатним для експорту, а віднедавна – і для внутрішнього ринку. Багато бджолярів, виявивши в їхньому медові вище згадувані залишки, дивуються: звідки беруться антибіотики, адже вони їх не застосовували!. Може й не застосовували, але ж бджоли можуть занести ці препарати із сусідніх пасік, де їх використовували інші бджолярі.
Скажімо, бджоли можуть знищити хвору сім'ю, яку перед цим лікували антибіотиками. Існує також думка деяких учених про те, що мікродози хлорамфенікол можуть переноситися також із воском. Будучи термостійким, хлорамфенікол з плавильника може потрапити і у вощину, яка реалізовується за багато сотень кілометрів від місця застосування антибіотику.
Отже, проблема набагато серйозніша, ніж ми її собі уявляємо. Сьогодні майже всі бджолярі відчули весь негатив ситуації, що склалася.
Різко упала ціна на мед в Україні внаслідок того, що зменшилося довір’я до українського меду в інших країнах. Підприємства-експортери несуть великі затрати на дослідження, а це тільки для деяких з них складає близько сотні тисяч доларів на рік і доходить до 2 гривень на 1 кг заготовленого меду. Але це, як кажуть, тільки квіточки. Основні неприємності можуть бути попереду.
Справа в тому, що в Україні, очевидно, ще ніколи не було стільки меду, скільки його накопичилося в останні роки. Це тому, що збільшилась кількість бджолосімей, були два урожайні роки підряд і, головне, що з уже згадуваних причин зменшився експорт меду. У міру вивезення якісного меду за кордон, всередині країни постійно збільшується кількість забрудненого меду і уже місцями вона складає до 60 відсотків. Це пов’язано з тим, що бджолярі будь-яким способом намагаються здати виявлений у них неякісний мед в іншому місці.
Отже, в Україні почався кругообіг забрудненої продукції, внаслідок чого вже найближчим часом неможливо буде проводити заготівлю меду через великі витрати на ті ж самі дослідження. Але це ще півбіди. Повна біда буде тоді, якщо цей мед почне проникати через кордон у розвинуті країни. А там з цим обходяться «круто». Неякісну партію меду затримують і при цьому не повертають назад, а утилізують. До речі, ще й не безплатно. В деяких країнах плата за утилізацію доходить до 4 доларів за 1 кілограм меду. Якщо це буде повторюватися, експорт меду з України буде взагалі призупинено з усіма наступними наслідками. Цю тему уже неодноразово порушували на сторінках бджолярських видань. Але, враховуючи всю серйозність ситуації, цього недостатньо. Про це треба говорити на увесь голос. Хотілося б, щоб до обговорення такого важливого питання підключилися ветпрацівники, пов’язані з бджільництвом, різного рангу посадовці та вчені. Причому, порушувати цю проблему потрібно тільки на сторінках вузькопрофільних видань. На мій погляд, проблема із використанням антибіотиків не стільки санітарна, скільки економічна. Адже розвинуті країни установленими нормами хочуть захистити не стільки своїх громадян (згадайте пропорцію: 1 пігулка левоміцетину – на близько 100 тонн меду), а свого товаровиробника. Але нам від цього не легше, бо ж ми хочемо, щоб у нас купляли мед, а не навпаки. Тож, може настав час нагадати стару істину, що проблему легше попередити, ніж ліквідувати?
Що ж робити в даній ситуації? Раджу дотримуватись таких вимог:
1.Передусім, навчитися виконувати вимоги Євросоюзу. А це означає, що слід повністю виключити застосування антибіотиків у тій формі, як їх використовують у бджільництві (з сиропом, пастою, шляхом опудрювання). Не використовувати антибіотики з метою профілактики, краще зробити акцент на дезінфекцію (для того, щоб не захворіти на дизентерію, ми миємо руки, а не п’ємо антибіотики!).
2.Ученим, які займаються селекцією, слід більше звертати увагу на такі якості як стійкість бджолосімей до захворювань, а не тільки на виробничі показники. В цьому плані варто згадати історію з туберкульозом великої рогатої худоби. При дослідженні насамперед реагували найпродуктивніші корови і їх пускали піж ніж. Отже, вся племінна робота без стійкого імунітету виявлялася марною.
3.Слід купляти тільки сертифіковану вощину відомих фірм-виробників, які з відповідальністю ставляться до своєї роботи.
4. Щорічно замінювати матки, утримувати тільки сильні бджолосім’ї. Якщо ми суворо дотримуватимемось виконання цих умов, багато з перелічених проблем буде вирішено. Адже вирішили їх Аргентина, Китай. А чим же ми гірші.
Джерело: http://www.doctor-bee.at.ua/ |
