Білкова дистрофія – при відсутності білка бджоли втрачають спроможність до вирощування розплоду, різко скорочується життя бджіл і працездатність матки.
Основна причина виникнення хвороби – відсутність або нестача пилку, недоброякісна (проморожена, що довгостроково зберігається, цвіла) перга.
Вуглеводна дистрофія (голодування) настає при нестачі вуглеводного корму, неправильному складанні гнізда бджіл на зиму, при кристалізації, шумуванні меду в гнізді, відсутності нектаровиділення при несприятливій погоді.
В умовах широкого застосування хімічних препаратів у сільському господарстві все гостріше ставиться питання охорони і захисту бджіл від отруєнь. Отруєння бджіл отрутохімікатами призводить до загибелі бджолиних сімей або сильного ослаблення їх, внаслідок чого знижується продуктивність пасік, порушуються умови для запилення ентомофільних культур. Крім того, отрути сповільненої дії заносяться бджолами в мед, що знижує його якість як дієтичного і лікувального продукту. Частина отруйних речовин потрапляє на квітковий пилок і у вигляді перги стає джерелом тривалого отруєння бджіл та розплоду.
Хімічний токсикоз бджіл - виникає при збиранні бджолами нектару і пилку з рослин, оброблених отрутохімікатами. Отруєння бджіл хімікатами виявляють за наявністю масової загибелі бджіл у вуликах і на перед вуликових майданчиках після обробки рослин поблизу пасіки та хімічним аналізом на отрутохімікати. Для хімічного дослідження у лабораторію ветеринарної медицини надсилають загиблих бджіл у кількості 100 г з різних вуликів, 100 – 150 г незапечатаного меду, 40-50 г перги зі стільником, оброблені отрутохімікатами рослини – не менше 0,5-0,6 кг. Зразки поміщають у скляні банки, запечатають кожен окремо і в день відбору надсилають із супровідним листом у лабораторію ветеринарної медицини.
Для з’ясування причин захворювання бджіл в лабораторію надсилають:
При гнильцевих захворюваннях і мішечковатому розплоді – від 2-3 уражених сімей зразки стільників (стільника) розміром 10×15 см із хворими і загиблими личинками та лялечками;
При підозрі на септичні захворювання (септицемія, паратиф, гафніоз, колібактеріоз) – по 50 хворих бджіл від 2-3 сімей з вираженими ознаками захворювання;
При підозрі на вірусні захворювання (хронічний параліч, гострий параліч, філаментовіроз) - по 50 хворих або загиблих бджіл, законсервованих 50%-ним гліцерином, від 2-3 сімей з вираженими ознаками захворювання;
Мурашки живуть великими сім’ями. Вони будують гнізда й на пасічних точках, під вуликами, проникають у вулик, де виводять личинок і забирають мед.
Заходи боротьби різні. В лісах, лісових смугах і парках під пасічний точок вибирають таке місце, де немає гнізд мурашок. Вулики ставлять на підставки, ніжки яких занурюють у коробки з водою або гасом. Поверх утеплення вулика кладуть аркуш паперу на нього натрушують листя часнику, томатів, запах яких відганяє мурашок.
Бджільництву завдають збитків різні хвороби та шкідники. Вони ослаблюють бджолині сім'ї, зменшують вихід продукції і, якщо не вжити заходів, можуть стати причиною їхньої загибелі. Через хвороби бджіл знижується також ефективність запилення сільськогосподарських культур. На вражених пасіках доводиться проводити додаткові витрати праці та коштів, що призводить до підвищення собівартості продукції бджільництва. Тому необхідно дбати про запобігання захворювань, а в разі їх виникнення негайно вживати заходів до лікування сімей та оздоровлення пасік.
Великий нічний метелик з родини бражників, довжиною 50-60 мм, має розмах крил 120 мм, передні крила темно-бурі з жовтуватим візерунком, задні – вохристо-жовті. На спині має рисунок, що нагадує череп. Зявляється в серпні, потрапляє до вулика вночі, висмоктує мед до (10 г) і непокоїть бджіл. Один метелик з'їдає 5-10 г меду. Від бджіл бражник відбивається крильми. Якщо доторкнутися до метелика, він свистить, усмоктуючи та видмухуючи повітря.
Заходи боротьби – знищення гусені та виловлювання метеликів. Вулики не повинні мати щілин, льотки – висотою не більше 9 мм.
Акарапідоз – інвазійне захворювання дорослих бджіл, маток і трутнів, яке уражає органи дихання (переважно передню пару грудних трахей).
Збудник – мікроскопічний кліщ - Аcarapis woodi, який має сплющене, овальне тіло, чотири пари ніг, живиться гемолімфою. Кліщ малорухливий, самка довжиною 0,16-0,19 мм, шириною 0,06-0,08 мм, самці менші. Поза організмом бджоли кліщ жити не може.
Нозематоз – дуже поширена хвороба бджолиних сімей, супроводжується проносом і масовою загибеллю дорослих бджіл та маток взимку й навесні.
Збудник – мікроскопічний паразит Nozema Apis – розмножується в епітеліальних клітинах сере дньої кишки маток, бджіл і трутнів. Цикл розвитку паразита проходить у клітинах кишок бджіл. Цикл розвитку ноземи складний і триває 3-4 дні. Початковою і кінцевою стадіями розвитку паразита є спори, стікі проти дії факторів зовнішнього середовища. Життєздатність спор ноземи у трупах бджіл зберігається до п’яти років, у фекаліях бджіл на стільниках – до двох років, у меду – до 10-11 міс. На спори ноземи згубно діють висока температура, пара 80 %-ної оцтової кислоти, 4%-ний розчин формальдегіду та інші деззасоби. В епітеліальних клітинах розмножується при температурі від 22 до 34° С, більш низькі і високі температури гальмують розмноження паразита і бджоли можуть видужати.
